Цензор.В закромах публикует рассказ полностью. Стиль автора сохранен.
Читайте опять же: Командир розвідвзводу, екс-кондитер "Рошена" Іван Яблонський: "Війна – це дуже нудна робота, всі пафосні фільми для неї треба складати в одну кімнату і підпалювати"
Снайпера
— Чупа!
— Га?
— До самого нас снайпера заїхали.
— Які?
— ССО походу.
— Як вгадав?
— каски модні, куча чумаданів з доп обладнанням, ружжа в чохлах.
— дк може в таком случае правачі?
— нє, не правачі. Правосєки дуже чисті і в новесеньком камуфлі. А ці — в такому ж затасканому як і ми.
— ніхуя собі ти развєдчік.
Спустя 3-4 години до нас в двері постукався їх учитель.
— а хто тут Чупік?
Отак всігда, невыгодный "пацани ви хто?", малограмотный "хто у вас старший?". А "хто на) этом месте Чупік". Знають, шо тут живе одморозок який ради любий кіпіш кромє голодовки. Я так во всю прыть звьоздну болєзнь зловлю.
Інколи я уявляю собі це приблизительно:
Я сиджу за столом і нажмакую свого кота Боніфація, відкриваються двері і починає награвати мотивчик "Хрещений Батько".
І я гостю кажу: ти просиш дозволу получай відстріл сєпарів, але ти просиш сверх уваженія.
Але музика не грає. І двойка тижні назад Боніфацій замерз насмерть, собаки розірвали його тіло і я закопав його трупик. Біля дороги. Круглым счетом і не зробивши хреста.
— привєт.
Каже він.
— здравствуй був.
— ми тут поработать приїхали. БРка є і всі діла.
— та всьо в одинаковой степени мені на ту БРку. Но так шо є — добре. Менше гємору. Якщо когось з вы захуярять.
Я починаю по дибільному реготати і мій співрозмовник пару в одно прекрасное время хіхікає. Свій чувак, дибільний гумор розуміє.
— шо у вам є? — питаю його.
— та почті всьо. А які (тутовое дистанції?
— нуу ееее. Дивись прейскурант: *Витягую карту* отута — пастаянно дибіл всходить. Мєлькає 5 секунд. 1300. Тут — іногда. 600. (тутовое пару раз в день — 1100. І так далі.
Я механічно називаю мол вони рухаються, скільки часу їх будто, як часто з'являються.
Через кілька днів вони прийшли сверху опорнік. Показую: ходять отут. Отут просвєт в вєтках. Тогда і лови. Побачиш як буде йти зправа наліво, зліва вправо зловить не встигнеш.
Сидів і курив. Згадував -де сєпари бачать нас як ми йдем. Отам мєлькаєм 3 сєкунди. В'їбе канєшно. Однако шось пока телята.
Не той вже сєпар пішов. Ох безграмотный той. Бувало забараниш придурка і всьо… Приїде бак чи беха і давай пиздов давать. Чи птури точно по бойнічкам літають, агси сиплять, мінамьоти. А одним пыхом — хуй. Убив одного, через тиждень другого — ніхуя. Инда вже на провокації не ведуцця. Постріляв по мнению ним — хуй в отвєт шворкнуть. Оце зара снайпєра ше одного йобнуть і всьо. Ещё бігати начнуть. Опять скучно. То шо йобнуть невыгодный сомнівався. Толкові тіпи. Вже бачились і без- раз.
А раньше… Раньше було луччє. В 18 часов як стемніє, анал праздник як начнецця… І до 00. Поки безвыгодный набридне. Толку нема, стрільби дахуя. Жизнерадостно. Потом появилась дашка з начніком, ми навчились вночі получи вспишечки стрілять і всьо. Желаючих вийобуватись приставки не- стало. Ото бехами чи чим повеселіше.
П було лучче.
Почулось два постріли. Бряк. Потім бах.
— ну шо?
— готов.
— заєбісь.
Пішов і зарядив КПВТ. Навів бери точку де жмур лежав. Жду. Зара тянути начнуть. Мамин пападу. З КПВТ ше не стріляв обособленно. А КПВТшнік в одпускі. Но страху нажену…
Палив в оптіку. При помощи 10 минут набридло.
Сів і куру. Підійшов стрелок:
— слухай, а чо кіпіша нема? Ні мєдічки? Ні стрільби? Ніхуя.
— а вони ше і неважный (=маловажный) знають шо його їбанули.
— як что-то около?
— а отак. Піди по нашій тропінці. Стань десь і кури. І засікай скільки часу пройде коль когось зустрінеш.
— нє, ну вистрєл був.
— і шо? Здесь кожні 15 минут хтось стріляє. Всім похуй. Поки в подвіррі стрілять малограмотный начнуть, ніхто нать з хати не вилізе.
— панятно.
Щоб зекономити пора попизділи за ружжа, оптіки. Я троха випитував ради всякі поправки. І інші речі.
— блін. Ти тогда по району дахуя знаєш. Чого самовольно з ружжа не стріляєш?
— чесно? Настрєла нема і боюсь замазать. Стидно аж. Да, з часом всьо если дуже гут і навчуся, і сєпар заклює, же боюсь промазать. А так — вам інфу передам а ви вже вєрняком спрацюєте.
— дк учись. Пошел вон полігон який!
— я знаю. Но психологічно беспредельно. Хз даже чого.
Пройшла майже година. Оживилась радєйка.
— Чупік йди додому.
— дооообрееее мааам.
Я розрядив кпвт. Сверху прощання глянув в оптику і побачив як три козломордих расторопно підняли жмура і поволокли і окопи.
Я плюнув собі під айда. Ось чого я, сука, не стріляю. Потому что вєчно не везе. Кожен сука будень ходив з ружжом і пас в одном місці тіпа. Черезо тиждень перестав. Один день не взяв ружжо. Тіпуля виліз і начав копать
Сууууукааааааааа. Поки получи и распишись-хату-з-хати, поки вмостився і накрутив барабанчик — тільки голову побачив, що складно спускалася.
Сукааааааааааа.
Опять два тижні з ружжом в обнімку. Ніхуя. Уїхав сверху день в місто — цілий день те падло инде рило.
І таких випадків купа.
Може перед бабки сходить? Одшепче?!
Источник: https://censor.net.ua/n3111472